Июнь 13, 2018 by Johnny Fist

Жаб Фреді і його ставок

Фреді – звичайна зелена жаба, яка мешкає у місцевому ставку. Його життя достатньо спокійне, як для жаби, але вельми активне, як для створіння, яке завжди мріяло бути…чайкою.

«Мене звати Фреді. І я сиджу на своїй улюбленій лілеї. Вона тут вже другий день знаходиться. І я на ній теж. Я нікуди з неї не іду. Сьогодні з ранку на сусідню лілею сів Чарлі. Вельми бридкий жаб. Він мені постійно набридає своїми безглуздими балачками про те і про се. Більше, звичайно, про се. Поки він теревенив, біля мене пролетів на диво смаковитий комар. Ммм. Як мені закортіло його з’їсти. О-о-о. Ось він летить назад. Зараз я і поснідаю. Але раптом, як тільки я приготував свого язика, щоб схопити свого смаковитого комарика, хтось мене випередив. Чийсь язик схопив його на долю секунди раніше за мене. Я був збентежений. Хто ж це такий нахаба. І от коли я повернув голову на Чарлі, я побачив, що він щось жує. А-а-а. Він жував мого комара. Як же мені закортіло дати прочухана за це. Я почав гиркати на нього. Вкрасти мій сніданок прямо з-під мого носа. Нехай пливе і не повертається цей нахабний жаб.

В обід, коли і спокійно собі засмагав на сонечку. Мене раптом щось розбудило. Наче вода почала рухатись. Спершу я не звернув на це уваги, аж поки пене хтось не почав штрикати палкою. Я розплющив очі. Бачу, а на березі стоять дітлахи, жбурляють в мене каміння і штрикають мене палкою. Що вам станцювати, щоб ви припинили мене турбувати?! Тут вам не кабаре. Аж раптом малий палкою як замахнеться. Тут я подумав, що краще буде покинути мою лілію улюблену. І зістрибнув у воду. В той самий час, як я стрибнув у воду, палка опустилась на лілію і потопила її. Боже ж мій. Моя улюблена лілія. Де ж я буду тепер сидіти?! Сумний я поплив собі вздовж ставку.

Насувався вечір. Мені вельми захотілось розважитись. Тут, недалеко, я колись бачив гарний берег. Там щовечора збирались жаби і співали пісні. «Чом би і ні?», - подумав я. І поплив туди. Сонце вже трохи хилилось до сну, як я доплив до того берегу. «Стій! Хто йде?», - пролунав чийсь бридкий голос. «Це я! Фреді!», - відповів я. «Який Фреді?», - сказав він. «Фреді! З лілеї», - переконливо заявив я. «А-а-а. Цей Фреді. Ну проходь», - відповів грубий голос. От я вже на березі з іншими. Вони співають дивовижну пісню. «Ква-кваква-кввввааааа. Ква-кккккввввввваааа-ква». Такого ідеального співу я ще ніколи не чув. Мені закортіло приєднатись до них. Я затягнув своє високе «КВА». Раптом всі замовкли і подивились на мене. Я якось навіть зніяковів. Тиша тривала годину. Принаймні мені так здалось. Щоб розбавити мовчання, я вирішив повторити своє «КВА». І повторив. І тут всі раптом разом підхопили моє «КВА». Пісня понеслась по всьому ставку. В кожному куточку було чути дивовижне «КВА» і «КВА». Всі разом співали мою дивовижну пісню. Але радість була недовга. Виною тому люди. Що вони розуміють в справжньому мистецтві. Вони прибігли на берег і почали нас розганяти, щоб ми більше не співали нашу пісню. Заздрість, не інакше. Самі ж вони такого придумати не можуть. От тут ми всі і розбіглись хто куди, так і не доспівавши моє творіння.

Я собі плив вздовж ставку. Ніч вже майже повністю увійшла в свої володіння. Ахххх. Раптом я побачив те, що просто полонило мене. Лист лілеї. Який же він був дивовижний, неперевершений і …самотній. Я худко доплив і вліз на нього. Тепер він буде моїм улюбленим листом лілеї. Принаймні до завтра. Що ж, час спати. Ранком буде новий день і нові пригоди. Ваш жаб Фреді»